Скромный человек сдержан в обнаружении своих достоинств и заслуг. Слово Божие называет скромность добродетелью: где зависть и сварливость, там неустройство и все худое. Но мудрость, сходящая свыше, во-первых, чиста, потом мирна, скромна, послушлива, полна милосердия и добрых плодов, беспристрастна и нелицемерна (Иак.3:16-17); По данной мне благодати, всякому из вас говорю: не думайте [о себе] более, нежели должно думать; но думайте скромно, по мере веры, какую каждому Бог уделил (Рим.12:3). Св. равноапостольный Николай (Касаткин) с 1892 г. издавал журнал "Скромность" ("Уранисики"), который ежемесячно выходил при женском православном училище в Токио.

Слово хвастовство происходит от древне-славянского «хвастати» - лгать, прибавлять в разговоре лишнее. Следовательно, хвастающийся человек согрешает ложью и тщеславием.

Есть предание, что св. равноапостольная Мария Магдалина, дойдя с проповедью до Рима, преподнесла римскому императору Тиберию куриное яйцо со словами Христос Воскресе! Император, проявил сомнение в том, что кто-то может воскреснуть, так же как белое яйцо не может стать красным. В это время произошло чудо: белое яйцо стало окрашиваться в красный цвет. После этого христиане усвоили этот символ и стали красить на праздник Пасхи яйца. Из яйца рождается новая жизнь. Скорлупа изображает гроб, а красный цвет указывает одновременно на пролитую кровь Иисусом Христом за людей и на царское достоинство Спасителя (на востоке в древности красный цвет был царским).

Хрещенська вода являється такою з моменту свого освячення і рік, і два і більше, поки не вичерпаються її запаси вдома. Взята в храмі в любий день, вона ніколи не втрачає своєї святості.

Рисами образу Бога в людині є безсмертя душі, вільна воля, розум, який виділяє людину із кола тварин, моральне почуття. Поняття „подоба” вказує на міру приближення людини до Бога. Тому людей, досягнувших святості в монашеському званні, називають преподобними.

Ісус Христос прийняв гріхи всього людства тому, що звершилося Боговтілення. Прийнявши на себе людську природу, Христос прийняв на себе і все, що властиве людині в її гріховному стані. Будучи абсолютно безгрішним, Він взяв на себе наслідки гріха для того, щоб Своїми стражданнями і смертю звільнити і викупити людство.

Постараюсь виконати Ваше прохання, звернувшись безпосередньо до дитини. Дорогий друже ! Янгол – це слово грецьке, ( є така мова) і означає воно того, хто приносить новини, вісті – вісника. Адже ти знаєш, що у твого батька на роботі, у тебе в школі і у всіх людей, є начальники. І для того щоби що-небудь передати своїм підлеглим, ці начальники посилають спеціальну людину, вісника. А головний наш Начальник і Творець – Господь. І вісників, яких він посилає, називають янголами. Янголи приносять від Бога думки про добро, мир та любов, спонукають людей до виконання заповідей Бога, охороняють людину від зла. І хоч ми не бачимо янголів, ми повинні звертатись до них з молитвою, знаючи, що янголи бачать нас і чують і допомагають, коли це нам необхідно і корисно.

Так, може. Канонічних перешкод немає.

Якщо сказане священиком стосувалось вашого духовного життя, то розповідати іншим не потрібно. Якщо він давав поради загального характеру, тоді можна поділитися з близькими людьми, не торкаючись змісту Вашої сповіді.

В нашій Церкві не прийнято давати імена в честь Ісуса Христа та Матері Божої. Причина – особливе благоговіння перед Їх святістю. Ім’я Ісус дається в честь св. праведного Ісуса Навіна. Розповсюджене на Русі ім’я Марія православні християнки носять в пам’ять святих угодниць Божих: Марії Магдалини, Марії Єгипетської та інших.

Книга, куда вписываются на небе добрые дела. Семь раз упоминается в Апокалипсисе и один раз в Послании св. апостола Павла: Ей, прошу и тебя, искренний сотрудник, помогай им, подвизавшимся в благовествовании вместе со мною и с Климентом и с прочими сотрудниками моими, которых имена - в книге жизни (Фил.4:3).

Духовным здоровьем является свобода от духовных недугов – греховных страстей. Вся святоотеческая аскетическая литература направлена на борьбу с грехом, и потому, можно сказать, что вся она может быть полезна в деле стяжания духовного здоровья.

В человеке два начала – духовное и телесное. Мы не должны говорить: "душа принадлежит телу, или тело принадлежит душе?". Тело и душа принадлежат человеку. Мы можем говорить лишь о том, что господствует в человеке. Св. Апостол Павел пишет: Ибо живущие по плоти о плотском помышляют, а живущие по духу – о духовном. Помышления плотские суть смерть, а помышления духовные – жизнь и мир, потому что плотские помышления суть вражда против Бога; ибо закону Божию не покоряются, да и не могут. Посему живущие по плоти Богу угодить не могут. Но вы не по плоти живете, а по духу, если только Дух Божий живет в вас. Если же кто Духа Христова не имеет, тот [и] не Его. А если Христос в вас, то тело мертво для греха, но дух жив для праведности (Рим.8:5-10). Цель христианской жизни в том и состоит, чтобы стяжать Святого Духа и, став человеком духовным, войти в Царство Небесное.

«Не давайте святыни псам и не бросайте жемчуга вашего перед свиньями, чтобы они не попрали его ногами своими» (Мф.7:6). Господь Иисус Христос в иносказательной речи говорит своим ученикам, чтобы они не предлагали возвышенные евангельские истины людям нравственно извращенным, злым, дерзко противящимся истине. Они могут впасть в злословие и оскорбить имя Божие.

Свеча – небольшой светильник, источник лучистого света. Отделение света от тьмы было одним из первых актов творения. В конце времен, когда закончится история спасения, Сам Бог будет Светом (Откр.21:23) нового творения (21:5). Поэтому тема света проходит через все Священное Писание, а специально изготовленные светильники с самого начала ветхозаветного богослужения становятся необходимой принадлежностью скинии, а позже – Иерусалимского храма. Светильник, прежде всего, был символом присутствия Божия. Ты, Господи, светильник мой; Господь просвещает тьму мою (2Цар.22:29). Свет лампады или свечи символизирует также светлое, радостное и теплое моление к Богу. Свет праведных весело горит, светильник же нечестивых угасает (Прит.13:9).
В ветхозаветное время в качестве светильников использовались небольшие сосуды с оливковым маслом и фитилем из льна. Время появления свеч в качестве светильников не удается установить документально. Технология изготовления свеч постепенно менялась. От трубки, наполненной жиром с нитяным фитилем внутри до классической восковой церковной свечи – путь в несколько веков. У греков и финикийцев был известен способ отбеливания воска (с помощью воды и солнечных лучей). Отбеленный воск Плиний называет cera punica, т. е. пунический воск. Именно восковые свечи вошли в употребление в христианском богослужении. Воск, будучи веществом чистым, мягким, источающим тонкий приятный аромат, является символом христианской души, очищенной от грехов, покорной святой Божественной воле и украшенной духовно благоухающими добродетелями.
Свеча необычна и по своим физическим свойствам. Замечательный физик Майкл Фарадей (1791 – 1867) часто выступал с лекциями о свече: «Я не первый раз провожу беседу на эту тему, и если бы это зависело только от меня, я бы с удовольствием возвращался к ней хоть ежегодно – до того эта тема интересна и до того изумительно разнообразны те нити, которыми она связана с различными вопросами естествознания. Явления, наблюдающиеся при горении свечи, таковы, что нет ни одного закона природы, – который при этом не был бы так или иначе затронут. Рассмотрение физических явлений, происходящих при горении свечи, представляет собой самый широкий путь, которым можно подойти к изучению естествознания» (Фарадей М. История свечи М., 1980). В заключение своих лекций о свече великий физик заметил: «могу только выразить вам свое пожелание, чтобы вы могли с честью выдержать сравнение со свечой, т. е. могли бы быть светочем для окружающих, и чтобы во всех ваших действиях вы подражали красоте пламени, честно и производительно выполняя свой долг перед человечеством».
Согласно церковному преданию, в апостольский век в первых христианских общинах использовались свечи. Они имели не только молитвенно-символическое значение, но и использовались для освящения дома, потому что богослужения часто совершались ночью. В тех местах новозаветных священных книг, где упоминаются светильники, речь может идти и о свечах. В горнице, где мы собрались, было довольно светильников (Деян.20:8).
Постепенно формировался богослужебный обряд новозаветной Церкви. Устав закрепил использование светильников (в том числе и свеч) при совершении литургии и других служб суточного круга. Тертуллиан писал: «Никогда не совершается у нас богослужение без светильников, но мы употребляем их не для того только, чтобы разогнать мрак ночи, – литургия совершается у нас при свете дневном; но для того, чтобы изобразить чрез это Христа – свет несотворенный, без которого мы и среди полдня блуждали бы во тьме». Пламя свечи, горящей во время богослужения, означает, что сердца молящихся пламенеют любовью к Богу. Чем больше света, тем больше радости. Поэтому чем торжественнее церковный праздник, тем больше возжигается в храме свечей.

Прощение человеку его согрешений – не просто нравственная норма, но установленный Богом духовный закон. Ибо если вы будете прощать людям согрешения их, то простит и вам Отец ваш Небесный, а если не будете прощать людям согрешения их, то и Отец ваш не простит вам согрешений ваших (Мф.6:14-15). В этих евангельских словах содержится ответ на поставленный вопрос. Если мы хотим, чтобы Господь простил все наши грехи, то мы должны все простить человеку. Пояснение к этому духовному закону мы находим в притче о милостивом царе и безжалостном должнике (Мф.18:23-35). Царь простил рабу своему 10 тысяч талантов. Рабу этому один из его товарищей был должен 100 динариев, но он его не простил, а посадил в долговую тюрьму. Один талант во время земной жизни Иисуса Христа был равен 600 динариям. Значит, царь простил 60.000 раз больше того, что не смог простить раб. Притчу эту можно приложить к каждому из нас. Бог прощает нам множество грехов, которые количеством напоминают песок морской, а мы часто бываем не в силах простить ближнему одну обиду. Поэтому св. Исаак Сирин говорит, что милосердие Божие превосходит правосудие Его. Можно сказать: «Если бы Бог поступал с нами по справедливости, а не по любви, мы давно были бы в аду».
Как простить обидчика, когда это трудно? Для этого не должно видеть перед собой только обиду, но вспомнить и свои немощи. «Себе все легко прощаешь, если согрешишь против Бога или против людей, легко извиняй и других». (св. прав. Иоанн Кронштадтский). А простить – значит забыть вину или обиду, вернуться к тому доброжелательному отношению, какое было раньше.

На древнем Востоке приветствия встретившихся в пути людей составляли в некотором роде целую церемонию. Они были многословны. Сопровождались жестикуляциями. Люди кланялись до земли и даже падали ниц. Для этого сходили с ездового животного или повозки. Люди нередко обнимали друга и обменивались приветственными поцелуями. Путники могли спросить друг друга о цели путешествия. Люди неспешно отвечали на вопросы. Всё это занимало много времени. Спаситель мира в виду ответственности той миссии, которую поручил апостолам, повелел им не задерживаться в пути, а кратко приветствовать, входя в дом: мир дому сему (Лк.10:5).

В отличие от свадьбы обручение является договором, в котором главы семейств жениха и невесты окончательно соглашаются на брак последних. В древности были различные формы скрепления соглашения. Уже в библейские времена кольцо обозначало доверие и полномочия: И снял фараон перстень свой с руки своей и надел его на руку Иосифа (Быт.41:42). С установлением христианского брака при обручении (от слова обруч) также используются кольца. В Византии епископ или пресвитер, взяв с престола кольцо жениха (золотое) и невесты (серебряное), вручал их будущим супругам. Между ними совершался обмен кольцами: жених оставлял кольцо невесты. А она – жениха. Они хранились как залог верности и любви, а также прочности заключенного договора. Перед венчанием происходил новый обмен. В итоге каждому из супругов надевалось на правую руку его кольцо. Поскольку сейчас оба чина соединяются, то обмен происходит чисто символически при совершении обручения.

Богослужение последнего воскресения перед святой Пасхой посвящено вспоминанию важнейшего новозаветного события – торжественного входа в Иерусалим Иисуса Христа. Этот двунадесятый праздник был установлен в глубокой древности. Народ приветствовал Спасителя мира как Царя ветвями финиковой или палестинской пальмы (ваии). Поэтому этот праздник называется в Триоди неделею Ваий, Цветоносною или Цветною. Ветви финиковой пальмы у нас на Руси заменяют вербами, так как на вербе ранее других деревьев появляются почки. Стоя с ветками вербы и зажженными свечами, мы символически встречаем нашего Спасителя как Царя Славы, добровольно грядущего на искупительные страдания. До праздника старые ветки вербы сжигают, а новые ставят в красный угол рядом с иконами.

Можно ли обратиться к Господу, придумав свою собственную молитву? Да, можно. Слова, которые рождаются в нашем сердце и которые мы обращаем к Создателю, также имеют силу.
Не всегда и не везде мы можем произнести каноническую молитву, которая бы точно соответствовала нашей конкретной беде или переживанию. Кроме того, нельзя забывать, что слова известных молитв тоже родились однажды и были произнесены кем-то в первый раз.
Молитесь своими словами! Но помните: ваша молитва должна быть искренна и серьезна. Выговорите словами молитвы все, что скопилось у вас на душе, и вскоре вы почувствуете себя гораздо лучше.
Молитва своими словами позволит вам выразить в словах то , что беспокоит и грызет ваше сердце. В молитве перед Богом вы можете по-новому сформулировать свою проблему. Вы можете увидеть ее немного другими глазами. Иной раз этого оказывается достаточно, чтобы осознать возможность выхода и найти его. До тех пор пока что-то неясное и расплывчатое тревожит нас, мы никогда не обретем почву под ногами. Итак, молитва ведет к углублению и расширению знаний о себе: человек может заглянуть в себя, осознать свои глубоко запрятанные чувства, потребности, страхи, мечты, позитивные и негативные установки.
Благодаря молитве, вы почувствуете, что не одиноки. Вы поймете, что кто-то делит с вами ваше бремя. Мало кто настолько силен, чтобы испытывать мучительные страдания в одиночестве. Но порой наши тревоги так сокровенны, что мы не можем обсуждать их даже с самыми близкими родственниками или друзьями. И тогда на помощь приходит молитва. Она успокаивающе воздействует на нервную систему.
Молитва также стимулирует активный процесс созидания, свойственный человеку.

Крестный ход – многолюдное торжественное шествие из одного храма в другой, вокруг храма или к какому-либо назначенному месту (например, святому источнику) с большим запрестольным или выносным крестом, от которого получило свое название и само шествие. Участники крестного хода несут также святое Евангелие, иконы, хоругви и другие святыни храма. Священнослужители и церковнослужители совершают шествие в богослужебных облачениях. Во время шествия поют тропарь праздника, ирмосы, а иногда праздничный канон (в Пасхальную седмицу). Крестные ходы бывают регулярные (календарные) и чрезвычайные (во время эпидемий, войн и других особых событий).
Крестный ход является выражение единой народной веры и усердное моление к Господу и Матери Божией о даровании Церкви и людям благодатной помощи.
Возникли крестные ходы в 4-м веке в Византии. Святитель Иоанн Златоуст устраивал против ариан ночные шествия по улицам Константинополя. Для этого были сделаны серебряные кресты на древках, которые торжественно носились по городу вместе со святыми иконами. Люди шли с зажженными свечами. Так возникли наши церковные крестные ходы. Позже в борьбе с ересью Нестория, специальные крестные ходы устраивал святитель Кирилл Александрийский, видя колебания императора. Позже в Константинополе для избавления от массовых болезней выносили из храмов Животворящее Древо Честнаго Креста и носили по улицам города. Так установился праздник, получивший название Происхождение (изнесение, исхождение) честных древ креста Господня (1/14 августа).

Совершая крестный ход, православные идут навстречу солнцу, так как Спаситель мира Иисус Христос по определению Церкви является Солнцем Правды. Мы идем на встречу нашему Господу.

В кутку на схід сонця, тому, що для нас Християн цим сходом є Христос Господь, а куточком спокон віку було покуття біля якого родина збиралася для спільної молитви в особливих періодах своєї історії і у великі свята.

Читати молитву потрібно уважно, не відволікаючись, розуміючи молитву. Якщо Ви зможете так читати про себе – читайте будь ласка. Якщо ні – читайте в голос.

Прийнято що свідок – дружка нареченого або нареченої незаміжні, але це не обов’язково. Дозволяється запрошувати подружні пари та кумів.

Свічки, ладан, лампади – все це допомагає зосередитися на молитві. Інколи тільки зайдеш в таку кімнату, вже хочеться помолитися, адже світло від лампадки і свічки є віддзеркаленням вічного світла, що відкриється у вічному житті.

Спасителя и Божией Матери с Богомладенцем. А дальше - по Вашему усердию и расположению. Иконы - не украшения, а святыня перед которой нужно усердно молиться.

В зависимости от контекста оба слова могут обозначать одно и то же чувство сожаления о содеянном. Покаяние может так же означать Церковное таинство в котором невидимо Богом, а видимо священником, кающемуся отпускаются грехи.

- Так склалося, що з переходом на новий стиль святкування Нового року завжди випадає на Різдвяний піст.
Більшість вірних нашої Церкви вважає, що святкування Нового року в тому вигляді, в якому воно відбувається тепер, не відповідає християнському благочестю. Адже саме 1 січня за церковним календарем відзначається пам'ять святого мученика Воніфатія. Саме святому Воніфатію ми молимося про зцілення від недуги пияцтва. А церковну службу йому звершуємо увечері 31 грудня та вранці 1 січня. Виходить, що коли потрібно молитися про подолання пияцтва, багато хто саме цим гріхом і насолоджується.
Втім, Церква не заборонує своїм вірним святкувати Новий рік. На деяких парафіях існує традиція в новорічну ніч служити подячний молебень на початок року. Не забороняється і новорічний стіл, але слід пам'ятати, що 31 грудня і 1 січня піст не відміняється. Господині знають, що пісні страві можуть бути навіть смачнішими за скоромні. Головне, щоб святкування Нового року не було приводом до гріха та розпусти, а використовувалось нами як можливість подякувати Богу за добро, дароване в минулому році, та попросити Його допомоги в майбутньому.

- Новій рік, як і його незмінний атрибут – Дід Мороз з подарунками, у дорадянські часи не мав для народу такого великого значення, як нині. Оскільки тоді держава була православною і вшанувалися християнські свята. Одним із найбільш улюблених зимових свят Православної України біло свято Святителя Миколая Чудотворця, коли діти отримували подарунки.
Цей угодник Божий мав чисте серце, сповнене любові до людей. Особливо він прославився тим, що таємно приносив подарунки знедоленим людям. Тому зародилася традиція класти дарунки дітям під подушку саме в день пам'яті цього святого. Є красномовний приклад з життя святого Миколая. У місті Патри чоловік, який мів трьох дочок, збанкрутивши, вирішив, аби не померти з голоду, торгувати своїми доньками. Дізнавшись про це, святий Миколай вночі, таємно, подав три вузлики золота, позбавивши ти самим родину від гріховного падіння.
Нині християнські традиції відроджуються. Тож варто вшановувати не міфічний язичницький персонаж, а реального християнського святого, який завжди допомагав і допомагає людям.

- Традиція прикрашати на Різдво домівки ялинками прийшла до нас з Германії. Ялина, вічнозелене дерево, символізує нашу віру у вічне життя, дароване нам від господа.
У радянські часи ялинка з різдвяної стала виключно новорічною. На радянській ялинці також горіла зірка (як і на вежі Кремля). Але пояснити, чому саме так потрібно прикрашати новорічне дерево, партійні ідеологи не могли. А насправді зірка на верхівці ялинки символізує віфлеємську зірку, за якою йшли волхви до місця народження Спасителя. Саме тому ми і розміщуємо під ялинкою різдвяний вертеп, який представляє описане у Священному Писанні народження Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа від Пречистої Діви Марії.

Традиція ця бере свій початок ще від часів апостольських. Проте письмові свідчення цього зустрічаються не раніше III століття. Обумовлене це гоніннями на Церкву Христову протягом перших століть християнства. Священнослужителі пояснюють це й тим, що Друге Пришестя Христове станеться саме пасхальної ночі.

Воскресіння Христове для кожного православного християнина - це свято із свят і торжество із торжеств, тому кожний, хто вважає себе віруючим, намагається у цей день потрапити до храму. Проте іноді обставини заважають цьому. Але ні за яких обставин не слід впадати у відчай, пам'ятаючи слова Господа про те, що без Його волі нічого не може статися у світі. У всіх скрутних обставинах свого земного життя ми маємо покладати надію на Бога. Святі отці говорили, що Бог місцем не обіймається. Якщо ж людина не в змозі відвідати храм, то радість свята не може бути цим затьмарена. Як Христос прийшов у світ для кожного із нас, так і радість перемоги Спасителя над гріхом і смертю висловлена в Його Воскресінні й дарується всьому людству. Мета християнського життя - це прагнення до перебування з Богом. Досягається це моральним наближенням людини до досконалості, визначеної Господом у Його десяти заповідях. Віруюча людина завжди знаходить втіху для себе в молитві, читанні Слова Божого і духовної спадщини святоотцівської літератури.

Трансляція Пасхального богослужіння через засоби масової інформації, хоч і має на меті духовну просвіту, все-таки не може замінити особисте перебування в храмі. Віруюча людина розуміє цю різницю. У коментарях до пасхального богослужіння, які містяться у богослужбовій літературі, говориться, що ні калачі, ні яйця пасхальні не є насправді Пасхою. Пасхою є Сам Ісус Христос. І саме той, хто причащається, дійсно вкушає паску. Таким чином, для віруючих, які постували, готувалися до Великодня, а під час Страсного тижня посповідалися, пасхальна ніч і Пасхальна Літургія є часом єднання з Богом у Таїнстві Причастя. І жодна трансляція цього не замінить. Але є хворі, ув'язнені, ті, хто доглядає немовлят, та інші, які з тих чи інших поважних причин не можуть відвідати нічне богослужіння, вони можуть долучитися до загального Свята Воскресіння Христового через нічну трансляцію. До того ж, трансляція має і місіонерське значення, бо її коментують священнослужителі та богослови. Ті, хто дивиться трансляцію, можуть дізнатися і про свято, і про порядок богослужіння, і про благочестиві традиції нашого боголюбивого народу, а також про те, що по-справжньому відзначити Свято Воскресіння Христового найліпше у храмі під час богослужіння.

Ця традиція теж сягає апостольських часів. Передання розповідає, що у руках Марії Магдалини, яка проповідувала Христову науку, почервоніло яйце, як доказ істинності того, що Христос Воскрес. Коли вона зайшла до двору римського кесаря Тиберія і привітала його словами: «Христос Воскрес», імператор-язичник не повірив у те. що людина може воскреснути із мертвих. «Я в це не вірю! - вигукнув імператор. - Це все одно, що це біле яйце стане червоним!» Червоний колір пасхального яйця нагадує нам про святу кров Спасителя, пролиту за гріхи людські і за спасіння нас від влади гріха й вічної смерті. Пасхальне яйце є символом воскресіння і життя вічного. Наш благочестивий народ привніс у цей християнський звичай неабиякий внесок, збагативши спадщину православної традиції: із простої належності до пасхального столу пасхальне яйце в Україні стало витвором мистецтва, стало нашою писанкою. Це окрема сторінка культури нашого народу, з нею пов'язано чимало аспектів побуту та вікових традицій. Виготовляючи цей символ життя і пасхальної радості, умільці вкладають у нього свою душу, вміння, доводячи до довершеності та досконалості розмаїття ліній та орнаментів, передаючи фарбами колоритність життя, милуючись їх красою, яку наш народ підносить з вдячністю у дар Богові.

Згідно з церковним уставом ми святкуємо Пасху протягом сорока днів, до свята Вознесіння. Саме стільки Господь перебував серед Своїх учнів після Воскресіння. На згадку про це ми упродовж цього часу і вітаємо один одного пасхальним вітанням: «Христос Воскрес!» і чуємо у відповідь «Воістину Воскрес!» Звістка про Воскресіння Христа є основою нашої віри та апостольської проповіді. Пасха є головним святом церковного року. У зв'язку з Пасхою змінюється весь устав богослужінь: відміняються земні поклони, змінюється порядок домашніх молитов, особливим чином звершується і погребіння. Тропар свята: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував». Ісус Христос Сам, не маючи гріха, постраждав за гріхи наші. У Пасхальному святі є щось невідворотне, а саме: прийняття світом безмежжя Божого прощення. Наш обов'язок не лише прославляти Христа святкуванням, а й благими справами, щоб примирити небо і землю, перемогти владу гріха і смерті, щоб той шлях до раю, який втрачений нашими праотцями Адамом і Євою, був відроджений і кожний, хто вірує у Сина Божого, мав життя вічне. Тож нехай кожний почує радісну звістку про Воскресіння Боже і відчує Його безмежну любов до роду людського! Амінь.